Усе колись рано чи пізно добігає до свого завершення. Сезон клубного футболу — не виняток із цього очевидного правила. І хоча цього року в нас є матчі у провідних лігах Європи навіть після фінальної зустрічі в Лізі чемпіонів УЄФА, однак усе одного саме вона й є тим самим моментом, коли чергову сторінку історії варто перегортати. Лондон. Вемблі. Чи є в світі більш культове місце для визначення переможця в головній битві сезону?
Однак цього року фінал був дійсно особливим. І робила його таким своєю участю у вирішальній грі дортмундська Боруссія, тоді як навпроти неї був чотирнадцятиразовий володар кубка чемпіонів — мадридський Реал. Стрічки на трофеї вже були одного разу жовто-чорного кольору в новітній історії, та й гра відбувалась саме на цій арені. Але Дортмунд тоді програв мюнхенській Баварії, про що, очевидно, пам’ятав, коли виходив на смарагдовий газон Вемблі.
Немов би й ритм того самого матчу зуміли пронести крізь роки "джмелі", бо перший тайм вони відіграли, м’яко кажучи, потужно. Реал до цього був просто не готовий, що також треба визнавати без огляду на будь-які клубні симпатії чи антипатії. Команду Карло Анчелотті як якісно затискали на її половині, так і постійно ловили передачами за спини захисникам. Але…
Але знову постало питання Дортмунда та реалізації, як двох несумісних речей у цьому сезоні в контексті важливих матчів. Моменти гольові у номінальних господарів були? Були. Перевага за грою була? Була. А голи де? А їх немає, бо то м’яч у стійку прилетіть після удару Фюллькруга, то в Адеємі не встигне пробити по порожніх воротах. А ще й Куртуа ж інколи встигав урятувати.
У матчах такого рівня й проти такого суперника подібне просто не пробачають. Ось і Реал не пробачив, але для цього він усе ж таки мусив дочекатись на початок другого тайму, де, будемо так само відвертими, "джмелів" на полі ми не побачили. Окрім моментів Фюллькруга, поміж якими акуратно вписались аж два м’ячі мадридців, що за такої гри до перерви було просто фантастикою.
Але команда Карло Анчелотті була дуже прагматичною. Вона додавала там, де суперники втрачали пильність, постійно нарощувала темп і, звичайно, куди ж без її стандартів. Саме з кутового з лівого флангу від Крооса забивав на 74 хвилині Карвахаль на ближній стійці. І як тут не згадати, що саме за мить до цього Терзич випустив Ройса й усе в його команди пішло шкереберть.
Ні, Марко ні в чому не винен. То просто відскок від Матсена призвів до кутового, а потім і сам Ян передачею до зони перед штрафним подарував м’яч Беллінгему, а той дав можливість відзначитись голом Вінісіусу. І все це за якісь лічені миттєвості гри. Але після цього результативного вибуху "галактікос" сумнівів уже ні в кого не залишилось.
Що було далі — це спроба Боруссії відігратись та… Так, він пішов. Тоні Кроос звичною заміною на Модрича залишив межі поля, але цього разу востаннє в клубній кар’єрі. Пішов переможцем.
Фінальний свисток словенського головного арбітра Славко Вінцича зафіксував перемогу мадридського Реала в розіграші Ліги чемпіонів УЄФА зразка сезону-2023/24, тоді як дортмундська Боруссія зупинилась за крок до заповітного трофею.
Боруссія Д —
Реал 0:2
Голи: Карвахаль, 74, Вінісіус, 83
Боруссія Д: Кобель — Р’єрсон, Гуммельс, Шлоттербек, Матсен — Джан (Мален, 81), Брандт (Алле, 81), Забітцер — Санчо (Байно-Гіттенс, 87), Фюллькруг, Адеємі.
Реал: Куртуа — Карвахаль, Рюдігер, Фернандес, Менді — Камавінга — Вальверде, Кроос (Модрич, 86) — Беллінгем (Хоселу, 85) — Родріго (Мілітао, 90), Вінісіус (Васкес, 90+3).
Попередження: Шлоттербек, Забітцер, Гуммельс — Вінісіус