В четвертому раунді Кубка Англії сезону 1998/99 Манчестер Юнайтед грав з Ліверпулем. The Reds вигравали ще з третьої хвилини, а в Червоних дияволів все валилося з рук. Проте на 90-й хвилині Дуайт Йорк відновив паритет. Коли вже всі думали, що буде перегравання, своє вагоме слово сказав суперзапасний МЮ Уле Гуннар Сульшер. Його гол вивів Червоних дияволів в 5-й раунд. Щасливі фанати Юнайтед експромтом придумали нову пісеньку: «Хто заб’є гол хлопцям з Ліверпуля? Уле Гуннар Сульшер!» Це був далеко не останній випадок, коли на трибунах лунала ця пісенька. Норвежець в тому сезоні неодноразово рятував свою команду в критичних ситуаціях.
26 травня 1999 року. Цю дату не забуде жоден з фанатів Манчестер Юнайтед, як і Баварії. Того дня суперкоманда Оттмара Гітцфельда схрестила шпаги з дітьми Фергюсона, які вже давно виросли та стали справжніми зірками. Сценою для цієї епічної битви став один з кращих колізеїв світу – барселонський «Камп Ноу». Обоє тренерів поважали одне одного, але їх важко було назвати товаришами. Однак після того, що трапилося на «Камп Ноу», вони стали справжніми друзями. Хоча 26 травня в Барселону приїхало близько 40 тисяч вболівальників Ротен, вони були абсолютно непомітними.
Того дня столицю Каталонії затопило червоне море. Англійських фанатів було настільки багато, що в барселонських готелях закінчилися вільні місця. І це у місті, в якому сотні готелів. 26 травня головний аеропорт Каталонії Ель-Прат встановив ще один рекорд: ще ніколи в своїй історії він не приймав таке велике число пасажирів. Його менші «брати» в Реусі та Жироні теж цього дня не мали відбою від клієнтів. Хоча фанатам Червоних дияволів виділили на цей матч лише 38 000 квитків, на «Камп Ноу» їх прийшло близько 55 тисяч. Деякі з них не пошкодували заплатити за омріяні клаптики паперу по 600 фунтів. За такою захмарною ціною продавали перепустки на матч перекупники, які того дня окупували головну туристичну вулицю Барселони, Рамблу.
Столиця Каталонії ніколи не бачила такої кількості п’яних англійських фанатів, але, на відміну від поганих хлопців 70-80-х років, ці вболівальники були спокійними та поводили себе достатньо цивілізовано. «Хоча вони п’яні в дрова, але вони добрі люди», – писала каталонська газета «La Vanguardia». Фани Червоних дияволів співали вболівальникам Ротен пісеньку, погрожуючи, що вони спустять штани мюнхенцям до самих кісточок. На щастя, далі слів справа не пішла. Природно, що декому алкоголь завадив потрапити на матч. Один з вболівальників Червоних дияволів по дорозі на «Камп Ноу» заснув в трамваї і прокинувся від криків співвітчизників, які святкували неймовірний тріумф. Інший проспав весь день та всю ніч неподалік від фонтану на Пласа-де-Каталунья в оточенні випитої ним батареї пляшок з-під пива.
Перед матчем складно було назвати фаворита. Обидві команди демонстрували чудову гру та виглядали достойними кандидатами на європейський трон. Цікаво, що ці дві команди вже двічі зустрічалися в Лізі чемпіонів 1998/99. На груповій стадії вони так і не змогли виявити сильнішого, розійшовшись миром: 2:2 та 1:1. До речі, в Мюнхені рахунок на 89-й хвилині зрівняв Шерінгем, який відправив м’яча у власні ворота. На головний матч сезону МЮ виходило далеко не в оптимальному складі. Червоні дияволи не дорахувалися свого вожака Роя Кіна та Пола Скоулза. Обоє лідерів півзахисту нахапали зайвих гірчичників в півфінальній битві з Ювентусом. Через втрату двох ключових гравців Фергюсону довелося трішки почаклувати над складом. Тренер поставив в центр Бекхема та Батта, на лівий фланг півзахисту відправив Блумквіста, а на правий – Гіггза. Проте ці перестановки не дали бажаного ефекту.
Алекс Фергюсон намагався заспокоїти своїх футболістів, пояснюючи їм, що фінал Ліги чемпіонів це такий самий матч, як і нещодавній матч в АПЛ з Болтоном. Щоправда, слова тренера не надто подіяли. Нерви зрадили навіть шведа Єспера Блумквіста, який в цьому сезоні зіграв 38 матчів: «Я сидів в готелі та намагався себе заспокоїти. Ти впораєшся, адже ти швидший за інших. Ти проведеш прекрасний матч. Звичайно, трішки нервів ніколи не зашкодять під час гри, але я тремтів, як осиковий листок», – згадував швед. Лише Бекхем абсолютно не нервував. Коли в Девіда запитали чи не буде Манчестеру важко грати два фінали протягом якихось 5 днів (22 травня Червоні дияволи вибороли Кубок Англії в протистоянні з Ньюкаслом), той відповів: «Особисто для мене це просто чудово, я зможу одягнути два нові костюми».
Мюнхенський флагман теж мав дві серйозні пробоїни. Джоване Елбер та Біксант Лізаразю могли лише спостерігати з трибун барселонського Колізею за драмою, яка відбувалася на арені. На передматчевій конференції Гітцфельд зазначив: «Результат вирішить форма, яку кожна з команд покаже цього дня. Хто краще гратиме – той і переможе. Ключовими стануть також воля до перемоги та нерви. Хто більше хотітиме перемогти, хто зможе не втратити голову – підніме над головою чемпіонський кубок». Генерал, як завжди, виявився правим. Щоправда, лише наполовину.
Ротен цього дня грали набагато краще, ніж МЮ. В книзі, присвяченій історії виступів Червоних дияволів в єврокубках, Девід Мік та Том Тірелл пишуть: «Навіть пропущений на початку матчу гол не зміг погнати наших хлопців вперед. Вони були лише блідою тінню тих дияволів, які поховали Ювентус на «Делле Альпі»». Згадуваний гол забив кат київського Динамо Маріо Баслер. На 6-й хвилині матчу П’єрлуїджі Колліна призначив штрафний за фол Ронні Йонсена на Карстені Янкері. Щоправда, німець в даному епізоді прикинувся актором й дещо домалював. Італієць міг би і не свистіти. Баслер підійшов до м’яча, побачив, як Петер Шмейхель смикнувся в кут, який закривала стінка та спокійно послав сферу в воротарський кут.
Після пропущеного гола Червоні дияволи взяли м’яч під свій контроль. Але нічого небезпечного так і не могли створити. В сезоні 1998/99 півзахист МЮ домінував практично над усіма суперниками, де шалений Кін вигризав всі м’ячі. Але тепер ірландець нічим не міг допомогти своїй компанії. Бекхем почувався в центрі поля, наче риба, викинута на берег, та й Батт не показував нічого особливого. Гіггз також зовсім не нагадував валлійського мага, який забив фантастичний м’яч в ворота Арсенала в півфіналі Кубка Англії.
В перерві Фергюсон вирішив вдатися до пряника, а не до палиці, якою свого часу добряче дісталося Нікі Батту: «Трясця, Батт, чому м’яч відскакує від тебе, як від стіни. Твої втрати коштували мені Кубка Чемпіонів. Тепер ти задоволений?» В Барселоні ж тренер, намагаючись воскресити своїх футболістів, сказав: «Якщо ви програєте, то вийдете на поле, щоб отримати медалі для переможених. Ви стоятиме за два кроки від Кубка Чемпіонів, але ви не зможете взяти його в руки. Я хочу, щоб ви добре усвідомили, наскільки ви близько від трофею. Для багатьох з вас це остання подібна нагода. Якщо ви програєте, то до кінця життя проклинатимете цей день. Стисніть зуби і візьміть цей бісовий кубок!»
На жаль, ці слова не зачепили Червоних дияволів. Моментами біля воріт Кана навіть не пахло, а ось контратаки мюнхенців виглядали значно небезпечнішими. І чим менше часу залишалося до фінального свистка, тим частіше турбували Петера німці. Видавалося, що невдовзі мюнхенці зроблять контрольний постріл по воротах Шмейхеля, який припинить муки Червоних дияволів в цьому фіналі. Навіть простий перерахунок гольових нагод, створених Баварією, вражає. 73-я хвилина. Еффенберг б’є, здається, напевно, але Петер вкотре підтверджує свій високий клас та кінчиками пальців переводить м’яч через перекладину.
Через 9 хвилин Шолль перекидає сферу через данця і фанатам МЮ залишається лише молитися. На щастя для них, футбольний бог цього дня одягнув червоне. М’яч замість величезних воріт поцілив в тонку штангу. Минула ще одна хвилина і вкотре Шолль отримав нагоду опустити завісу для МЮ (Мехмет вийшов на заміну і тероризував втомлених англійців), однак Петер залишив свою команду в грі. Через ще один оберт секундної стрілки Шмейхель вже нічого не міг вдіяти. Однак МЮ вкотре пощастило. Після ефектної бісиклети Карстена Янкера задзвеніла перекладина. Англійський коментатор ITV Клайв Tайлдеслі зазначив: «Баварія не може їх добити».
Джим Уайт в своїй книзі «Манчестер Юнайтед: диявольська біографія» пише: «На 85-й хвилині гри я вже мав готову статтю для ранкового випуску « The Guardian». В ній я писав, що требл від самого початку (Червоні дияволи в тому сезоні вже виграли АПЛ та Кубок Англії) був неможливим. Також я нарікав на те, що гравці були повністю виснаженими такою величезною кількістю матчів і не змогли пробігти цей надлюдський марафон. Також я критикував Фергюсона, який не вгадав зі складом. Невдовзі мені довелося переписати статтю. Деяким журналістам пощастило значно менше: женучись за оперативністю, вони надіслали статті в свої видання, які блискавично їх надрукували. Фергюсон навіть мав в кабінеті кілька цих газет, в яких його змішали з багном. Ці аналітики стверджували, що фінал вкотре довів, що Алексу давно пора йти на пенсію і бавити внуків». Джордж Бест не міг більше дивитися, як програє його улюблений клуб та пішов запивати своє горе до найближчого бару. Лише Клайв Тайлдеслі продовжував вірити в перемогу Червоних дияволів: «Гравці Юнайтед мусять забити. Вони завжди забивають».
А потім настала остання хвилина гри. 30 тисяч фанатів Ротен вже давно співали тріумфальні пісні. Президент УЄФА Леннарт Юганссон покинув VIP-ложу, щоб піти до ліфта, який мав завезти його на церемонію нагородження. Проходячи повз сумного сера Боббі Чарльтона, швед сказав: «Мені дуже прикро. Сподіваюся в наступному році свято буде вже на вашій вулиці». Коли двері ліфта відчинилися, разом з Юганссоном в нього сіли Франц Бекенбауер та відданий фанат Баварії Борис Беккер. Коли двері ліфта зачинялися, тенісист подумав, що чує крики радості. «Мабуть, це фінальний свисток», – сказав Борис. Проте він помилився.
Насправді, це Червоні дияволи відновили статус-кво. На 30-й секунді доданого часу гри Манчестер заробив кутовий, який виконав Девід Бекхем. Торстен Фінк вибив м’яч, але так, що той потрапив до Раяна Гіггза. Валлієць пробив дуже невдало. Щоправда, Фортуна вкотре посміхнулася Червоним дияволам. Сфера опинилася поряд з Тедді Шерінгемом, який з півоберта спрямував її в сітку воріт Кана. На лаві МЮ асистент Фергюсона Стів Макларен кричав до свого боса, що той повинен думати про овертайм, а тому йому потрібно подумати як перелаштувати гру команди, адже їй вже не потрібно думати лише про атаку. Але Фергюсон лише відбивався від Стіва: «Не поспішай, ми ще можемо забити!»
Шокований коментатор RTL Марсель Райф прокричав: «Баварія вже витягнула руки за кубком. Не вірю». Через кілька миттєвостей він продовжив: «Черговий кутовий. Вже 93-я хвилина. Лише Колліна знає, навіщо він додав настільки багато часу». Мабуть, італієць щось таки знав. Знову до м’яча підходить Бекхем. Першим на ньому опиняється Шерінгем, який переадресовує його Уле Гуннару Сульшеру. А вбивчий норвежець спокійно забиває найбільш шокуючий гол в історії футболу і розбиває серця мільйонів фанів Баварії. Після цього м’яча ошалілий Тайлдеслі кричав: «Ми вже знаємо клуб назву, якого зараз виб’ють на Кубку Чемпіонів!» А фанати МЮ, які ще не збожеволіли від щастя, затягнули свою коронну пісеньку: «Хто заб’є гола німцям? Уле Гуннар Сульшер!» Святкуючи цей гол, норвежець їхав по траві на колінах. Тоді він пошкодив собі зв’язки. Згодом вони часто нагадували про себе та суттєво скоротили кар’єру форварда.
Якраз в цей момент Беккер вийшов з тунелю для гравців та побачив святкування Червоних дияволів. «О ні, подумав Борис – англійці зрівняли». А тоді він подивився на табло та спочатку не повірив своїм очам. МЮ-Баварія 2:1. «Я сидів неподалік від VIP-ложі та писав нову статтю, аж раптом з ложі вискочив вболівальник МЮ, вихопив в мене ноутбук, кинув ним об землю та прокричав: «І що ти тепер напишеш, козел?»», – згадував Джим Уайт. Один з найемоційніших моментів фіналу подарував захисник Баварії Самуель Куффур, який в розпачі гатив кулаками по газону.
Тим часом Баслер, якого замінили за кілька хвилин до цих трагічних для Баварії 102 секунд, побачивши, як м’яч влетів в сітку воріт Ротен, відвернувся від поля та пішов в роздягальню. Super Mario сів на лавці і, як загіпнотизований, втупився в підлогу. Коли пролунав фінальний свисток, Баслер заплакав. Він не вийшов на церемонію нагородження. Маріо не мав ні бажання, ні сил, щоб пройти настільки близько від Кубка чемпіонів, який він мав підняти над головою, якби не ті фатальні для Ротен два кутові.
Фортуна вирішила ще більше посміятися над Super Mario: саме його визнали кращим гравцем матчу. Після закінчення церемонії нагородження в роздягальню Баварії зайшов Бекенбауер. Він подивився на Баслера і не промовив жодного слова. Щойно Франц дав коротке інтерв’ю для RTL, німецькі вболівальники не могли впізнати голос Кайзера, навіть його покинули сили. Невдовзі в роздягальні з’явився Румменігге. Він теж мовчав, наче риба. Тоді Баслер закурив. Повільно німецька роздягальня почала заповнюватись. Невдовзі тут вже була делегація Баварії в повному складі. Але всі продовжували грати в мовчанку.
Зрештою гробову тишу порушив Гітцфельд: «Трапилося те, що трапилося. Від сьогоднішнього дня щастя буде на нашому боці». Через якусь мить Маркус Хьорвік, речник Ротен з 1983 року, нагадав Оттмару, що його муки на цьому не закінчені. Тренера ще чекала прес-конференція. Зібравши волю в кулак, Гітцфельд продовжив свою мандрівку дев’ятьма колами пекла. Ця прес-конференція виявилась найважчою в його житті. Повертаючись з неї, Оттмар зустрів в коридорі «Камп Ноу» Алекса Фергюсона. Шотландець підійшов до німця обійняв його та промовив лише три слова: «Мені дуже прикро!» Потім тренери кілька хвилин йшли поряд, не промовивши жодного слова.
Алекс чудово розумів, що зараз відчував його німецький колега і тому мовчав. Гітцфельд оцінив благородний жест шотландця. Цей епізод став початком великої дружби між двома топ-тренерами. Близько половини другої ночі в бенкетній залі готелю «Барсело Сантс» Франц Бекенбауер виголосив коротку промову: «Мені дуже важко знайти необхідні слова, але я все ж спробую. Я хочу вам подякувати, ви грали дуже добре, нам просто жахливо не пощастило. Але пам’ятайте, що це лише матч, просто матч й це завжди залишатиметься футбольним матчем. Ми не програли бій чи битву і не втратили життя. Ми просто програли матч».
Деякі журналісти повісили всіх собак за цю катастрофічну поразку мюнхенців на Маттеуса. Лотар був одним з кращих гравців Ротен в фіналі, але за 10 хвилин до кінця він попросив заміну. На перший погляд в цьому немає нічого особливого. Мабуть, ніхто б не звернув на це особливої уваги, якби не слова Шолля. Мехмет, який знайшов в собі сили роздавати автографи після фінального свистка, на запитання одного з фанатів: «Чому наприкінці матчу замінили Лотара?», процідив крізь зуби: «Коли стає важко, Маттеус завжди сходить з поля. Якщо ви давно спостерігаєте за Баварією, то давно мали б це помітити. В нього немає яєць». Ці слова випадково почув журналіст, який проходив неподалік.
Він і зробив бурю в склянці води. Шолль заплатив за свої необдумані слова величезний штраф, а журналісти ще довго приносили в жертву офірного цапа Маттеуса. Сотні тисяч фанатів Баварії й досі переконані, що якби не заміна Маттеуса, їхня команда завоювала б трофей. Улі Гессе в книзі «Баварія. Глобальний суперклуб» вставив своїх 5 копійок на захист Лотара: «Не забувайте, що Маттеусу вже виповнилось 38. І він усвідомлював, що в останні хвилини команда найбільше потребуватиме нових сил, а тому прохання Лотара замінити його було найкращою послугою, яку міг зробити Баварії вичерпаний ветеран».
Коли на святковому бенкеті в Алекса Фергюсона запитали, як МЮ вдалося перемогти, той відповів: «Я не знаю. Я не можу в це повірити. Я не можу в це повірити. Футбол, чорт забирай!» Можливо, сьогодні Ліверпуль та Тоттенгем подарують нам не менш інтригуючу розв’язку. Не віриться? Тоді нагадаю вам, що сценарій для цієї Ліги Чемпіонів пише сам Джордж Мартін)
Володимир Войтюк, Football.ua