Розбитий і розгублений, Арсен Венґер поспіхом скинув із себе плаща і віддалився у підтрибунні приміщення Ашбертон Ґроув. Це все він вже бачив: боязкий виступ Арсенала, цинічна рішучість суперника і несамовите святкування його візаві, якому після фінального свистка було не до рукостискань з переможеним суперником. Зірвавшись зі свого крісла, Венґер інстинктивно подався до технічної зони Монако, але, не знайшовши там Леонарду Жардіма, миттєво розвернувся і залишив поле зору телекамер. Свої кадри телевізійники, однак, все ж зловили: годі було знайти кращу ілюстрацію для чергового європейського провалу Арсенала, ніж поступовий відхід колишнього тренера монегасків удалечінь.
У такі моменти Венґер здається тінню своїх минулих досягнень. Найбільш досвідчений менеджер Прем’єр-ліги тільки в минулому році зумів перервати дев’ятирічну серію без трофеїв, а його чемпіонські команди давно вже стали класикою англійського футболу – у тому розумінні, що всі про них чули, але мало хто їх насправді бачив. Пам’ять вболівальників коротка, нова реальність же говорить про те, що на Острові встигло вирости ціле покоління прихильників футболу, у представників якого менеджер Арсенала асоціюється винятково зі смугою невдач. Певна річ, Венґер є заручником цієї ситуації, але останнім часом з’являється все більше причин вважати, що вона його влаштовує: визнання четвертого місця в чемпіонаті Англії за трофей свідчить про кардинальні зміни в свідомості французького спеціаліста.
Правда в тому, що Жозе Моурінью не наважився б назвати Венґера "спеціалістом із невдач", якби цьому не сприяв сам Арсен. У поступовій зміні пріоритетів та коригуванні своїх методів немає нічого ганебного, не була безпрецедентною і трофейна засуха Арсенала (17 років без перемог від 1953-го до 1970-го Каноніри зі стажем ще не забули), однак зовсім інша справа, якщо подібні зміни відбуваються настільки раптово. Знаний перфекціоніст Венґер, який свого часу надихав своїх підопічних на сезон без поразок, помітно незручно почуває себе в ролі тренера, межею бажань якого є місце в топ-четвірці. Головний символ команди "Непереможних" Тьєррі Анрі надає перевагу не згадувати, як десять років тому кепкував із гравців Тоттенгема, що святкували нічию у грі проти його Арсенала. Ще більш показовими в сучасних умовах є слова, якими Фредді Люнґберґа в Лондоні зустрів ветеран Канонірів і колишній асистент Венґера Пет Райс: "В Арсеналі ми маємо певні принципи, якими ти повинен послуговуватися у ставленні до кожного працівника клубу. Тут кожен є рівним, тому всі заслуговують поваги. Це особливий дух Арсенала, який до того ж передбачає, що сезон без трофеїв є для нас серйозною невдачею".
Погодьтесь, що контраст із новими реаліями команди є без перебільшення разючим. Однак ці приклади, насправді, свідчать і про ще одну річ: коли ми говоримо про проблеми Арсена Венґера, насамперед ми маємо на увазі проблеми Арсенала. Тривалий симбіоз французького менеджера та лондонської команди остаточно розмив межі між персоною Венґера і клубною структурою, а його вплив на стратегію клубу був і залишається фундаментальним. І справа тут не обмежується термінами цієї співпраці: обговорюючи Арсенал, критично важливо розуміти, що таким, яким він є зараз, цей клуб побудував саме Венґер.
"Арсен і Арсенал", – каламбур, який за останні вісімнадцять років був обіграний до такої ступені, що зараз може вважатися проявом несмаку, вперше озвучив Девід Дін. Колишній керівник Арсенала пригадує точну дату народження цієї гри слів – 2 січня 1989 року. Як і більшість плідних союзів, на світ він, за словами Діна, з’явився волею випадку: під час зимової перерви чемпіон Франції Венґер переглядав матч майбутнього суперника Монако в Стамбулі, а його дорога назад дивним чином пролягала через Лондон. Отримавши вільний вечір в столиці Англії, Венґер не міг втратити можливість побувати на футбольному матчі, тому попросив знайомих допомогти йому з квитком. Визначити персону благодійника за бажання не надто складно: у Монако під керівництвом Арсена грав колишній гравець Тоттенгема Ґленн Годдл, а квиток він зрештою отримав саме на матч Шпор. Інша справа, що гра, на яку вдалося потрапити французу, виявилась дербі північного Лондона. І відбулась вона на Гайбері.
Перший візит на стадіон, який стане для Венґера рідним, утім, був би неповноцінним без знайомства Венґера з Девідом Діном. А воно, насправді, теж вийшло доволі випадковим. Чверть століття тому консервативні традиції були загальноприйнятою нормою, тому доступ до ложі директорів на стадіоні був заборонений для жінок – дружини клубних керівників були змушені сидіти окремо. Саме цей факт посприяв зустрічі Венґера з Барбарою Дін, а вже вона під враженням від спільної розмови (і знаючи, як Девід дорожить футбольними знайомствами) познайомила тренера Монако з чоловіком. Одним словом, вечір француз провів за грою в шаради у резиденції подружжя, а керівник Арсенала загорівся ідеєю співпраці з Арсеном.
"Коли я вирушав з ними до Тоттеріджа, я і подумати не міг, що проведу тут наступні двадцять років життя", – згадував пізніше Венґер. Однак зрозуміло, що у цьому випадку він поетизує реальну історію, адже попри те, що контакти з лондонським клубом він підтримував ще з 1989 року, очолити Арсенал він зміг тільки сім років по тому. Відстояти кандидатуру Венґера перед членами ради директорів Девід Дін зумів у вересні 1996-го, і ця подія виявилась однією з найбільш важливих в історії команди. В Арсеналі починалась справжня революція.
"Та що цей француз знає про футбол? Він носить окуляри і виглядає, як шкільний вчитель. Він не замінить нам Джорджа [Ґрема]", – ремствував після призначення Арсена Тоні Адамс. Не задовольняли капітана Канонірів і нечувані вимоги нового тренера, який, на відміну від попередніх наставників, не мав наміру толерувати шкідливі звички колективу. Спиртні напої та шоколадні батончики в роздягальні Арсенала одразу ж стали табу, а загальний підхід Венґера до підготовки підопічних (і їх харчування зокрема) згодом набув чітких обрисів новомодної спортивної науки. Звичні для сучасного футбольного клубу фахівці на кшталт аналітиків, дієтологів і остеопатів в Арсеналі з’явились лише після приходу Венґера, тільки за його розпорядженням клуб отримав і власну тренувальну базу – до цього футболісти клубу Прем’єр-ліги були змушені ділити тренувальні поля з аматорами. Настільки ж очевидна, наскільки й банальна річ: структура Арсенала як клубу, який може дозволити собі витрачати на одного гравця 50 мільйонів євро, цеглинка за цеглинкою була побудована Арсеном Венґером. Власне, у Лондоні Венґер виконав таку ж модернізаційну роботу, яку до того реалізував у Монако.
Найбільш показовий у цьому випадку приклад надає історія з трансфером нападника Канонірів Ніколя Анелька до Реала: Арсенал отримав від Мадрида пропозицію, від якої не зміг відмовитися, а отримані за француза, що провів у Лондоні всього півтора року, кошти витратив максимально розсудливо. Половину від 22 млн фунтів Венґер розпорядився виділити на побудову нового тренувального комплексу для першої команди, а іншу – на трансфер прямої заміни Анелька. Іронія долі: наступником Ніколя на Гайбері став його друг дитинства і ще один вихованець академії Клерфонтен, хлопчина з прізвищем Анрі.
"Нова структура, новий стадіон, новий стиль футболу, безпрецедентні в історії клубу прибутки, – відповідає Девід Дін на запитання про те, що для Арсенала зробив Арсен Венґер. – А ще визнання і повага до нашого клубу, яку він затвердив у світовому масштабі. Це непоганий список для його резюме". Пріоритети Діна, насамперед успішного бізнесмена, зрозумілі, тому не дивно, що найперше йому на думку спадають конкретні і десь навіть прозаїчні речі. Однак не погодитись із ним вельми складно: без забезпечення належного функціонування футбольний клуб не може досягати успіхів. Саме тому вирішальною причиною успіху першого етапу лондонської кар’єри Венґера було поєднання розвитку Арсенала як клубу із прогресом його першої команди, тобто досягнення французького спеціаліста і в ролі менеджера, і в ролі тренера.
Успіх Венґера на обох фронтах, своєю чергою, став результатом копіткої роботи і постійної жаги до самовдосконалення. За час своєї кар’єри гравця колишній футболіст Страсбурґа отримав фантастичний досвід роботи в професії, але набагато важливішим для нього був інший досвід. Вирісши у сім’ї власника пабу, Арсен змалку почав варитися в футбольній кухні, оскільки його батько був тренером місцевої футбольної команди. "Я створював команди ще з десяти років, – розпочинає свою передмову до книги, присвяченої легендарній команді "Непереможних" Канонірів Арсен Венґер. – Я був малюком, який намагався здатися менеджером. Повірте, купа думок щодо футболу у мене була вже тоді". Проте разом із тим француз дуже рано зрозумів, що одного тільки бажання та ігрового досвіду йому бракуватиме, а отже він здобув економічну освіту в Страсбурзькому університеті і почав максимально скрупульозно вивчати футбол.
Сезон 2003/04. Непереможний Арсенал
Настільки прагматичний підхід погано уживається з іміджем романтика та ідеаліста, який Венґер отримав в Англії, але насправді це лише ілюструє всю недолугість мислення стереотипами. Певна річ, Арсена не назвати зразком тактичної гнучкості, нерідко грішить застосуванням прикрих шаблонів він і сам, що не може не засмучувати його принципових суперників на кшталт Сема Аллардайса чи Тоні П’юліса. Утім, не погоджуючись із тренерами-прагматиками в багатьох питаннях, Венґер розділяє їхню думку про те, що головним критерієм визначення успішності роботи менеджера є те, наскільки вдало він використовує наявні ресурси. Тому й не дивно, що в минулому році француз назвав найкращим менеджером минулого сезону Прем’єр-ліги саме П’юліса.
Саме перфекціоністичне бажання витиснути максимум із одного сезону стало рушієм найбільшого досягнення в кар’єрі Арсена Венґера – перемоги в чемпіонаті Англії, здобутої без жодної поразки. "Я завжди мріяв про те, щоб провести безпрограшний сезон, хоч і віддавав собі звіт у тому, що це не зовсім нормальна амбіція. Особливим цей намір для мене робив той факт, що я завжди прагну ідеалу і хочу виконати свою роботу на найвищому рівні. […] Таке досягнення не перевершити", – пояснював свою мотивацію менеджер Арсенала. І свою мрію він втілив в життя: у команді "Непереможних" він зібрав найкраще у кар’єрі поєднання футболістів і витиснув із них максимальний результат, зафіксувавши таким чином своєрідний пік Арсенала рубежу століть. Частково він був піком тому, що покращити той результат було неможливо. Утім, що навіть більш суттєво, через те, що тріумф у сезоні 2003/04 ознаменував закінчення цілої ери в англійському футболі. Правила гри в Прем’єр-лізі змінив Челсі Романа Абрамовіча.
"Ми змогли [досягти вершини] саме вчасно", – схильний вважати Венґер. Схоже, він має на увазі фінансові труднощі, які в майбутньому супроводжуватимуть Арсенал після переїзду на Емірейтс Стедіум і, як наслідок, необхідність скоротити клубні видатки. Утім, є всі підстави стверджувати, що закріпити безпрецедентний успіх Канонірам не вдалося б навіть за умови збереження Гайбері та кістяка команди "Непереможних". За підтримки щедрого власника Жозе Моурінью взяв Прем’єр-лігу наскоком, і ця ситуація здавалася Венґеру жахливо знайомою. "Ти відчуваєш, що проти твоїх каменів суперник використовує кулемети", – схожі порівняння француз використовував на чолі Монако у часи нерівного протистояння з корумпованим Марселем Бернара Тапі. Вихід бачився один: Арсенал був змушений заощаджувати, а Венґер, своєю чергою, – робити ставку на молодих виконавців.
"У її віці вигравати трофеї дуже просто", – жартував Венґер під час святкування свого останнього чемпіонства в обіймах 7-річної доньки Леа. Весною 2004-го поява дитини Арсена на публіці стала справжньою знахідкою для англійських таблоїдів, але за кілька років винахідливі жовті видання знайшли спосіб спекулювати над тими самими словами менеджера Арсенала у новому контексті. "Проект "Молодість", як називали нову команду Канонірів, зазнавав жахливого провалу, а ускладнені умови ведення справ не залишили Венґеру простору для маневрів. "Я погодився на випробування, складність якого не міг недооцінювати, – пригадує французький спеціаліст. – Нам доводилось боротися з клубами, які втрачали 150 млн фунтів на рік, ми ж щороку були змушені заробляти 30 мільйонів [для відшкодування вартості будівництва Емірейтс Стедіум]". Як підсумок: кілька болючих рубців на кшталт результату 2:8 у матчі на Олд Траффорд, вимушений розпродаж талановитих виконавців і майже декада без гучних перемог.
Венґер називає цей період одним із найскладніших у своїй кар’єрі. І не дивно, адже він наклав на нього помітний відбиток: тренер-переможець став тренером, який задовольняється кваліфікацією до Ліги чемпіонів; перфекціоніст остаточно перетворився на реаліста. Принаймні подібними категоріями почали думати люди, для яких сезон 2003/04 здається стародавньою історією. Однак ці настрої все ж досягли свого, похитнувши, здавалося, одвічну максиму, на якій було побудовано сучасний Арсенал, твердження "Арсен знає".
Із незвичним для себе сумнівом у персоні менеджера Арсенал увійшов і в нову епоху, початок якої вболівальники команди визначають після минулорічної перемоги у фіналі Кубка Англії. Вони зазначають, що значення тріумфу на Вемблі є насамперед символічним, і не менше, ніж першому за дев’ять років трофею, радіють позитивним зрушенням у кадровій політиці Венґера (які, насправді, почалися ще позаминулого літа). Власне, саме підписання Месута Єзіла та Алексіса Санчеса були покликані заявити про те, що клуб покінчив із періодом економії і тепер може на рівних боротися з найближчими конкурентами. Інша справа, що виходить у нього це поки не завжди, а сумніви у тому, що новий проект досі здатен очолювати Венґер, ростуть із кожним провальним матчем проти гідного суперника. І хоча останнім часом ми вже звикли до тенденції скорочення кількості критиків менеджера до травня, коли Арсенал привчив бронювати перепустку до Ліги чемпіонів, очевидно, що невдоволення таким станом справ у майбутньому буде тільки зростати. Зрозуміло й те, що крок уперед в своєму розвитку Арсеналу потрібно було зробити ще вчора. Питання залишаються з іншим: чи підходить Арсен Венґер на роль менеджера, який здатен забезпечити клубу цей крок?
Дивовижна річ, але ще не так давно очевидна для багатьох вболівальників заперечна відповідь на це запитання за останній сезон втратила свою безсумнівність. Перша за тривалий час вдала трансферна кампанія Арсенала і, що навіть більш вагомо, прояви нетипової гнучкості від Венґера переконали в тому, що Арсен здатен змінюватися та адаптуватися до нових умов. Сенсаційна ж як за своїм результатом, так і за обраною менеджером Арсенала тактикою гра проти чемпіона Манчестер Сіті на Етіхаді і взагалі серйозно підняла акції Венґера. Зрештою, на даний момент відстань між його командою та колективом Мануеля Пеллегріні становить лише один пункт, а принциповий суперник француза Жозе Моурінью визнає Арсенал командою, яка бере участь в чемпіонській гонці.
Несподівана для багатьох домашня поразка у матчі проти Монако, проте, не може не вибиватися з цієї канви. Виступ команди Леонарду Жардіма, який провідне французьке спортивне видання L’Equipe назвало "одним із найкращих в історії французьких команд у Лізі чемпіонів", шокував Арсенал і звів шанси англійської команди на продовження європейського сезону до мінімуму. Цілковито протилежний до тверезого і спокійного матчу Арсенала проти Ман Сіті, матч на Емірейтс нагадав про типові зустрічі Канонірів із командами очевидно вищого класу – наївність, невпевненість і нездатність тримати удар як головні симптоми хронічної проблеми. І хоча претензії у цьому випадку варто було б висувати насамперед футболістам Арсенала, не менше, ніж Касорла, Мертезакер чи Жіру, на критику заслуговує і сам Венґер, адже підготовка гравців є парафією, перш за все, тренера. Надто враховуючи той факт, що на передматчевій прес-конференції Арсен звертав особливу увагу на феноменальну здатність футболістів монегасків, яких він порівняв із холоднокровними рептиліями, ловити суперника на контрвипадах.
Два тижні тому Арсен Венґер зустрічав колишню команду, як спогад про себе двадцятирічної давнини. Зазвичай у таких випадках не йдеться про винятково позитивні або винятково негативні емоції, адже зрозуміло, що за сім років на чолі Монако він встиг пережити дуже багато різних моментів. І все-таки досить символічно, що перепоною на шляху Венґера зараз виявляється саме князівський клуб: «З усіх команд, з якими я мав справу, саме ці дві виявились достатньо божевільними, щоб запропонувати мені роботу. Ані для Монако, ані для Арсенала моя кандидатура не була очевидною, тому я усвідомлюю, що пропозиція контракту в обох випадках була вельми сміливою. Як на мене, це заслуговує поваги».
Символічним це протистояння є ще й у іншому сенсі: яким би він не був, приклад Монако показує шлях клубу після прощання з Арсеном Венґером. Незалежно від результату сьогоднішнього матчу, а, схоже, й усього сезону, керівництву Арсенала про це доведеться подумати скоріше, ніж може здатися на перший погляд.
Арсен Венгер: "Відпусти"
Ярослав Друзюк, Football.ua