На стадіон йшли з урочистою серйозністю, раніше так йшли до меси, зараз — до Мессі. Й тривожне шепотіння побігло вагоном метро хвилин за 45 до гри: «Мессі немає у стартовому складі». Диво без головного чудотворця?
На перших хвилинах, щоправда, в око впадала відсутність зовсім іншого футболіста. Попри те, що він був на полі у першому матчі й суттєво це не допомогло, Серхіо Бускетс відіграє важливу роль у виході з оборони, у впорядкуванні руху м’яча у напрямку чужих воріт. Алекс Сонг є у Барсі персоною випадковою, у подібних поєдинках це помітно як ніколи.
Компактний захист Баварії вміло поглинув Сеска Фабрегаса. З правого флангу він постійно зсувався до центру. Подібний маневр у виконанні Мессі команда успішно використовувала ще з Гвардьйолою. Цього ж разу присутність Сеска у центрі нічого не давала, а на фланзі Алвес постійно залишався один проти двух суперників. Рібері бездоганно відпрацював у захисті, ніби підкреслюючи наскілько серйозно наставник Баварії налаштував свою команду. У дивовижний камбек Баварія вірила більше, аніж Барселона, тому й робила все, аби його не сталося.
Після голу Роббена показовою була реакція публіки. Команда, що подарувала стільки радості програвала потужному супернику. І цій команді тихо співчували, переживали разом з нею цей біль і час від часу у різних куточках стадіону лунали слова гімну Барси.
Пафосне верещання про «кінець циклу» здавалося під час цього матчу ще більш безглуздим, аніж воно є насправді. Й не лише тому, що спричинене воно виключно результатами матчів з Баварією. Чому «цикл» не закінчився, коли пішов Пеп? Чому не рік тому, після поразки від суперника значно примітивнішого, аніж сьогоднішня Баварія?
У найголовнішому турнірі сезону — національному чемпіонаті — Барселона зіграла неймовірне перше коло й за кілька турів до фінішу комфортно лідирує. Упродовж останніх місяців команда втратила інтенсивність, з якою вона нищила суперників у найкращих матчах сезону. З причинами цього спаду потрібно буде розібратися. Тренер «випадав» з робочого процесу не на день й не на тиждень. Слід вирішити, як бути далі. Глобальні питання, що потребують розважливих відповідей.
У фільмі Хосе Луїса Ґарсі You are the one (Historia de entonces) є чудова сцена. Головна героїня разом зі своїм знайомим просять священика дозволити зіграти у церкві шкільну різдвяну виставу. Той погоджується за умови, що вони хоч кілька тижнів поспіль приходитимуть на причастя. А на запитання чи не турбуватиме його, що до собору ходитимуть люди, які не вірять дає розкішну відповідь: La fe, la pongo yo. (Віру встановлюю я).
На Камп Ноу віру встановлюють шанувальники Барси. Собором звикли називати Сан-Мамес, але саме стадіон Барси найбільше схожий на місце проведення релігійних містерій. І попри рахунок на користь суперника пригнічена паства не відмовлялася від гордості й нагадувала собі та світу: Tenim un nom. Навіть поразка зворушувала їх, бо вони беззастережно вірять у це ім’я й у все, що воно означає у світі футболу.
Був би стиль команди іншим, гімн лунав би не менш урочисто. Важливо не який він, а те, що він свій, з ним команда програє й перемагає. Поразки не роблять його «застарілим», перемоги не перетворюють на «єдино правильний».
Якось на першій сторінці однієї з каталонських спортивних газет надрукували фотографію воріт, домалювали стрілку-покажчик й аршиновими літерами написали: «Це тут». У перших двох матчах того чемпіонату Барса забила один м’яч. З пенальті. Так починався сезон 2008/09.
У житті Барси буде ще багато «криз», «провалів» та «циклів, що закінчилися». Але дещо посеред цієї маячні залишатиметься незмінним. Те, що зробило цей клуб Барсою, якою захоплюються не лише у Каталонії. Їм не уникнути прискіпливої уваги, набридливої тріскотні любителів «циклів». Але на Камп Ноу добре знають, що будь-яка команда «помирає» після кожного матчу. І має щоразу відроджуватися, аби бути собою.